БОРІВСЬКЕ ЛІСНИЦТВО ДП
"РОКИТНІВСЬКИЙ ЛІСГОСП" РІВНЕНСЬКОГО ОУЛМГ
Ліси не тільки приносять велику користь людині,
прикрашають і оздоровлюють
землю,
але й підтримують саме життя на землі.
(К. Паустовський)
Керівник - КИБУКЕВИЧ ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ, тел. 32-2-34
Борівське лісництво Рокитнівського ДЛГ засноване у
1939 році.
У 2011 році перейменоване на Борівське лісництво ДП
"Рокитнівський лісгосп" Рівненського ОУЛМГ.
Форма власності - державна.
Структура
підприємства - лісові культури.
Основна діяльність лісництва - ліси, лісові
насадження.
Додаткові
послуги - дрова для населення.
Загальна площа - 8582,6 га, в тому числі: лісові землі
- 7326 га, з них покрита лісом - 7064 га, площа лісових культур - 1262 га, в
тому числі зімкнутих - 325,1 га. Площа лісництва розділена на 11 обходів. Число
працюючих - 21 чоловік.
Ліс на продаж населенню коштує від 330 до 475 грн., дрова - 70-80 грн.
Засноване в 1947 р.
Першим лісничим був В. Ф. Ліньов, а помічником лісничого — Семен Царук.
Спочатку лісництво не мало власного окремого приміщення, а тулилося по
сільських хатах (Миколи
Єремейчука
та Мусія Яремовича Антикала).
Починаючи з 1949 p.,
Борівське лісництво було розміщене "біля льоху" в урочищі
"Верхлистя". Лісничою тоді була Віра Архипівна Єремейчук (Сивокінь).
В 1960-х pp.
лісництво було перекинуте на територію, де зараз розміщена лікарня. Лісничим в цей час був Олексій
Григорович Ірклієнко.
В 1970-х pp. лісництво
було перенесене туди, де воно знаходиться і зараз (по вул. Березнівський).
Лісничим в той час був Микола Петрович Веселовський, який керував лісництвом
близько 10 років.
Пізніше довгий час (з
1980-х pp. аж до 2002 р.) лісничим у Боровому працював Л. В. Моцьор, а з 2002
р. цю посаду обіймає Петро Степанович Крук.
Ветеранами Борівського
лісництва по праву можна вважати Петра Максимовича Єремейчука, який працював
тут в 1947-1989 pp., та Володимира Івановича Кляпка.
Основними напрямками в роботі лісництва завше були
вирощування, збереження та впорядкування лісових насаджень, забезпечення потреб
економіки нашої держави в діловій деревині, а з недавнього часу— боротьба з
браконьєрськими рубками лісу, які загрожують нашому краю екологічною
катастрофою.
Поліська красуня
По праву окрасою поліських лісів вважається азалія понтійська (рододендрон
жовтий, багно, Rhododendron luteum Sweet-Azalea pontica L.). Ця рослина, така звична для нас, є
рідкісною і занесена в Червону книгу України. Справа в тому, що ареалом її
розповсюдження є лише західна частина Центрального Полісся в Україні (52 тис.
га.) та регіон Колхіда в Грузії. Культура азалії вирощується в найвідоміших
ботанічних садах Західної Європи (з 1792 р.) та Росії, а також в ботанічних
садах Києва, Житомира та Риги.
Азалія понтійська —
листопадний, гіллястий кущ сімейства верескових, який має висоту від 0,5 до 3
м. Сильно розростається, нерідко досягаючи 6 м в діаметрі. Листя ланцетне або
продовгувато-еліптичне, довжиною 4-12 см, шириною 1,5-4 см; забарвлення листя
світло-зелене або сизе. Особливо мальовничими виглядають зарості азалії восени,
коли її листя набирає яскраво-червоного, багряного, темно-фіолетового та
малинового відтінків. А в пору цвітіння (середина травня — кінець червня)
зарості азалії вражають нестримним буянням жовтогарячого кольору та п'янким,
запаморочливим ароматом її квітів.
Мабуть тому ще за часів царської Росії французька фірма "Коті" на
Поліссі заготовляла екстракт із квітів азалії для виробництва парфумів вищої
якості. На жаль, зараз цей промисел зведений нанівець. Почали забувати місцеві
жителі і таємницю листя азалії, яке є цінною дубильною сировиною.
Красою цієї чудової рослини, яка стала символом Поліського краю,
захоплювалися не лише наші співвітчизники, але й іноземці. Азалія була
улюбленою квіткою маршала Юзефа Пілсудського, національного героя Польщі, який
перед смертю просив посадити кущ азалії на його могилі.