Легенди нашого села
Походження
прізвища Єремейчук
Давним - давно це було. Розповідають старі люди, що
колись шастали по нашій землі татарські загони, які нищили та грабували все, що
траплялося їм на дорозі, а людей забирали в неволю - ясир. Не було спасу від
людоловів, які заганялися навіть в поліські нетрі. Квітучі колись краї ставали
пустками, а над руїнами сіл та містечок зловісно кружляло вороння...
Жив - був в одному з таких сіл чоловік на імення
Єремій. Молодий був, щойно одружився... Та щастя молодої пари затьмарила
нежданна біда, яка вихором налетіла на село.
В неділю вранці, коли люди, не передчуваючи ніякої
біди, лаштувалися йти до церкви, сполошно забамкав дзвін. Його розпачливе
гудіння немов оплакувало лиху долю села, яке вже оточив чималий татарський
загін. Порятунку не було. Заголосили, розпачливо заметалися жінки, а чоловіки,
хто чим міг, намагалися боронити село. Але, що могли вдіяти беззбройні селяни
проти вершників на прутких конях? Запалали біленькі хатки, вогняною свічкою
здійнялася в небо церква, а людолови, знавісніло регочучи, взялися в'язати
людей в ясир. Не всіх пов'язали - старих людей та немовлят безжалісно рубали
шаблями чи кидали у вогонь, бо зайдам потрібен був такий товар, який легко збути
на невільничих ринках.
Коли заголосили дзвони Єремій зрозумів: людолови. Що
робити? Вискочивши з хати він побачив, що з усіх боків села палають біленькі
селянські хати. Розпач охопив Єремія, але тут сяйнула йому ратівна думка.
Прожогом вскочив він до хати і наказав дружині сховатися в копку великої печі -
окраси їхньої хати. Згадалося йому, як дбайливо мурував він її своїми руками, а
тепер прийшла її черга рятувати свого будівничого. Сам вліз в ту копку слідом
за дружиною і став молити Бога, щоби порятував їх від людоловів. І зглянувся
Бог над молитвою нещасних людей: хоч татари, здавалося, винишпорили кожен
закуток в селі та не знайшли вони ні Єремія, ні його дружини.
Коли людолови забралися геть від
того, що ще вранці було селом, Єремій із дружиною залишили свій сховок. Глянули
навколо і тяжко зажурились... І справді: як жити далі? Повсюди руїна, пустка.
Ниви довкола села із зелених стали чорними - так їх витоптали копита степових
коней. Довго думав-гадав Єремій і нарешті надумав. Звелів він жінці зібрати
їхній скарб і помандрували вдвох на північ, подалі від Дикого Поля. По дорозі
всюди зустрічались сліди татарської навали: сплюндровані села, людські кості,
які відбілювались сонцем, водою і вітром...
Нарешті спинилися мандрівники серед затишного бору, довкола
якого розкинулися непролазні мочарі. Сподобалося це місце Єремі: і гарне і
безпечне, і ліс радував своїми дарами. Поселився він у цій чудовій місцині,
зладив собі хату, виробив поле, і навіть потроху почав забувати пережиті
жахіття. Невдовзі в цих краях з'явилися нові втікачі від татарської потопи.
Вони заснували невелике село, яке назвали Боровим на честь бору, який так
гостинно прихистив їх в час біди. А від славного Єремія пішов численний рід
Єремейчуків - корінних мешканців Борового.