Іван Никифорович Козаченко Іван Никифорович Козаченко народився 12 січня 1955 року в с. Кисоричі
Рокитнівського району Рівненської області.
В 1962 році пішов у школу в с. Кисоричі, а по закінченні 8 класу перейшов
навчатися до Рокитнівської СШ №1. По закінченні школи навчався в м. Сарни, де
здобув професію водія. В 1972 році працював водієм в смт. Рокитне, автоколона
ПАОПС.
В 1975 році звільнився з лав радянської армії. А в 1976 році
одружився і переїхав жити у с. Борове. Працював більше 20 років водієм, 8 років
бригадиром в колгоспі ім. Дзержинського. 2 роки працював завідувачем
молочно-товарною фермою. Нині пенсіонер. Має двох дітей і шість онуків.
Буду я щаслива віку
доживати,
Знаю, що онуки в
мене золоті.
Не залишать мене в
старості ніколи
Тут одну в хатині,
лиш на самоті.
Бо я їх навчала
любить Батьківщину,
І свою родину
більше над усе.
Щоб не було марно
це життя прожите,
Пролетівши птахом,
в сяйво золоте.
«Скорая наша
помощь»
Я вижу мчится
вперед,
Врач наш уверенный точно,
Что большой его помощи ждет.
Вот и больной наш очнулся,
Услышав сирены гудок,
Сердце его стало биться,
Зная, что врач скоро придет
«Скорая» уже остановилась,
Врач выбегает скорей (вперед)
Шприц у него наготове (уже готовый)
(Счас он укол введет) Больному он даст укол.
Так все и случилось.
Больной наш стал здороветь
И на вторую неделю
Веселую песню стал петь.
КОЛЬКА
Однажды холодным вечером злым,
Наш Колька из рейса приехал один.
И вдруг оказалась машина его
В кювете, но все ничего
В больницу приходит,
Сестра тут подходит
И смотрит ему в глаза:
«Что, Колька, урезал спиртного немного,
Иль просто закрыл ты глаза?»
Ложись ты сюда,
Колоть тебя буду
Быть может и будет болеть,
Терпи, как терпел
Ты в кювете недавно
Нечего здесь нам жалеть»
Зашила сестра подбородок его.
Сказала ему: «Ничего, все пройдет,
Вот только немного
Ты здесь полежи,
И должен ты помнить
Свои «падежи»
ГУМОРЕСКА «ШУРА Й ДУСЯ»
Сидить Шура на
дєжурстві
Та й думку гадає:
«Чи приїде моя
Дуся,
Щось довго нема?»
От і їде та машина,
А за кермом Сашка!
Сидить Дуся біля
нього
Як отая пташка.
Сидить вона та й
щебече,
Як пташка весною:
«Чи ж я така й
зараз гарна,
Як була з фатою!»
«Гарна, гарна, моя
кицько,
Як яснеє сонце».
Подивився він на
неї
Як ранком в віконце
От машина
зупинилась,
Шура вибігає:
«Вже п'ятнадцять на
десяту,
А тебе немає».
Та я трошки з своїм
сонцем
Вдома задержалась,
Та оце у тій машині
Тільки що прощалась.
СЫН
Ой, Сашик, ты Сашик
Ты маленький «наший»
Растем незаметно
У маменьки нашей.
Как вечер подходит,
Ты спатки ложишся
А утром встаеш
Как ранняя птица.
Подымешся рано
И машеш руками,
Как будто, собрался
Лететь ты до мамы.
А мама подходит
С сына глаз не сводит
Сашка берет на руки
По улице ходит.
Пусть дышит он свежим
Весенним, лучистым,
Холодным, приятным
Воздухом чистым.
Каждый раз, когда приходжу я
с работы
Мне хочется лечь,
Отдохнуть хоть немного
Но вдруг нарушает
Спокойную тишь
Своим голоском
Наш милый малыш.
Однажды летним вечером тихим
Наш дедушка Ваня (нам) про себя россказал.
Как был он на фронте, как горе видал.
Как шел он в атаку,
Под пули врага,
Кричал он ребятам:
«Держитесь друзья».
А пули свистели
Помимо шинели.
Наш дедушка Ваня
Бежал все вперед
И вдруг у него
Оказался в колене
Осколок горячий
И сильный ожег.
Скривился наш Ваня
От боли ужасной.
Сестра подбежала
Помощь оказала.
И стал он глазами смотреть.
- Возьмите, друзья,
Вы с собою меня
Ведь рано ище умирать.
Друзья подбежали,
В повозку уклали.
Уехал в
санчасть
Наш отважный
боец.
- Вот так уже бывало.
Ребята, из нами
Запомните все.
Как запомнили мы
Как горе видали, как немцев мы гнали
Чтоб были счастливыми вы.
ВЕСНА
Весна наступила
И стало теплеть
Льды начали таять
Пруды все шуметь.
Скворцы прилетели,
Поют по утрам.
Как радостно слышать
Весенний романс.
Трава зеленеет,
Кукушка поет,
И радостно сердцу
Что все оживет.
И колокол в храме
Все звонче звенит
Молиться у церковь
Весь люд наш спешит.
Бо церковь святая
Все учит любить
Все ссоры, невзгоды
Что есть – позабыть.
И царь наш Небесный
Он рядом тогда.
Спасти души грешных
Готов он всегда.
МОЄ СЕЛО
Село моє рідне !
Тут я народився,
Тут мені життя дали
І ходить навчився.
Люди в селі
щасливії,
Бо храм Божий
мають,
Молитися в церкву
ходять
І дітей навчають.
На подвір’ях біля
хати
Квіти засівають,
Нехай вони в селі
нашім
Пишно розквітають.
А на свято славні
пісні
Лунають повсюди,
Бо як тії соловейки
Співучі в нас люди.
Хати в селі, мов палаци,
На сонечку сяють
Бо чудові наші люди
Про все це
подбають.
