Історія і становлення Борівської церкви ЄХБ
Народження Борівської
церкви євангельських християн-баптистів відбулося за складних умов. На той час,
а це були 30-ті роки XX ст., Україна аж ніяк не могла мріяти про
незалежність, тим паче - про свободу віросповідання. Таким чином, віруючим
доводилося зазнавати утисків як від влади, так і від родичів, сусідів, колег.
Одначе не будемо голослівними, а перегорнімо кілька сторінок історичної книги
Борівської церкви назад і прочитаймо, що вона оповідає.
Після столипінської
реформи ще тривалий час кріпакам села Борове не давали земельних наділів.
Селяни мали маленькі грядочки по всій окрузі за селом. А село оточували дрімучі
ліси: дубові та соснові бори. Коли ж влада вирішила роздати людям землю, то на
заваді стали саме ці ліси, адже щоб втілити заплановане, дерева треба було
зрубати. Таким чином, із різних кінців навколишніх сіл до села потягнулися
люди, щоб заробити гроші.
В одного ж чоловіка,
Івана Ничипоровича Кляпка, наймитував Кузьма Мирончук. Згодом він одружився з
Катериною, дочкою свого господаря. Одного разу до Мирончуків прийшов дивний
чоловік із села Білки, на прізвище Лисюк. Катерина розповіла, що цей чоловік,
певно, штундист, оскільки стає на коліна, заплющує очі та молиться. До цього
селом поширювалися такі чутки про «штундів»: вони цілують барана, тримають у
бочці кінську голову і стають у чергу, аби її цілувати. Коли ж про це почув
Аркадій, старший син Івана Кляпка, він вирішив зустрітися з цим чоловіком. Ось
вони познайомилися. Аркадій дізнався, що Лисюк має Біблію, яку постійно читає.
Минуло трохи часу, і до
Борового із Хотиня та Білки завітала група віруючих. Брати та сестри по вірі
читали Біблію, розмовляли, співали. Тим часом мати, дружина Івана Кляпка,
розпочала читати Біблію разом із дітьми, а вечорами започаткувалися невеличкі,
так би мовити, зібрання: сусіди збиралися один в одного, аби почитати Боже
Слово. Так на євангельську вістку відгукнулись Іван Кляпко, Артем Юшу к, Мирончуки Кузьма
і Катерина, Аврам Шупрудько, Аркадій Кляпко, Микита Бричка, Дмитро Козаченко,
Талимон Крук та інші. А збиралися в Топлицях: то в Аврама, то в Івана Кляпка,
тому що православна церква переслідувала віруючих.
На той час (1928 рік) на
території с. Борове панувала польська влада. За селом стояла армія
прикордонників. Коли ж священик православної церкви дізнався, що в селі
з'явилися штундисти, він домовився із комендантом, аби не дати поширитися
єресі. Таким чином, на зібрання приходили солдати, забирали всіх, хто там був,
арештовували, вели на допит до Паки. Там тримали віруючих по кілька днів, жінки
ж носили їм їсти. Та коли заарештованих звільняли, вони дуже раділи, що
постраждали за віру в Христа.
Перше хрещення боровчан відбулося
восени 1928 року.
Незважаючи на відсутність
транспорту та й відстань, боровчани часто відвідували зібрання в Желєзниці. Для
цього вони в суботу вдосвіта виходили з дому і пішки йшли до євангельського центру.
Там залишалися на ночівлю у віруючих, а в неділю ішли на богослужіння.
У становленні Борівської
церкви важливу роль відіграли хотинчани, адже вони навчали співу. Також
віруючих цієї общини відвідували білчани і холопці.
А ще хрещення проводилися
у складних умовах, адже віруючі тих часів зазнавали гонінь. Коли одного разу
боровчани приймали хрещення в Хотині, то тутешні хлопці повиходили з кілками і
не допускали до річки. Тоді брат Самоукін владнав ситуацію, порозмовлявши із
заколотниками. Пізніше брали дозвіл у влади і викликали два міліціонери, щоби
стежили за порядком.
1928 року Шупрудько був
обраний пресвітер борівської общини - Аврам Шупрудько. Пізніше він був
рукопокладений на служіння пресвітера, а до рукопокладення хрещення та вінчання
молодих проводив брат Бирюль із Сарн.
Уперше Борівська церква
була зареєстрована в хаті Олексія Кляпка, де зараз дім Моцьора. Там у кімнаті
певний час збиралися борівські віруючі. Коли ж село відвідав брат Сацевич із
Білорусії, він згуртував усі навколишні села: Єльно, Олександрівку, Малевичі і
Рокитне. Загалом налічувалося 50 членів, і таким чином Борове вийшло із
сарнинської общини і приєдналося до Союзу «Церква Христусова».
Брат Сацевич добився, аби
дали дозвіл на реєстрацію общини в Боровому і на будівництво Дому молитви. 1937
року був розроблений план будівництва і община дістала дозвіл мати свою
печатку. Незабаром Дім молитви був споруджений. Та сталася дуже сумна подія.
Йшов 1939 рік. Розпочалася Друга світова війна, і в новому Домі молитви не
довелося провести жодного зібрання, оскільки його спалили німці.
Під час війни християн
переслідували ще жорстокіше. Робити хрещення не дозволяли, тому їх проводили
вночі. Публічні зібрання теж заборонили, тому богослужіння проводили на
Горохові: раз у Петра Логвинового, раз у Талимона. Очевидці розповідають, що
співанки проводили майже цілу ніч і додому приходили вдосвіта. Це потрібно було
із села йти на Горохову через ліс.
Оскільки до війни в
Україні було три союзи: баптисти, п'ятидесятники і «Церква Христусова», то
після війни 1946 року всі об'єдналися в один союз - «Августовська згода» -
свято єдності. Збиралися всі разом. Зареєстрували общину і зібрання проводилй в
Зублятині в Трохима Боюки.
З 1928 року по 1988 рік
церква постійно зазнавала гонінь. Іноді вони були менш відчутні, а загалом це
були жорстокі переслідування. Однак община жила і свідкувала. З Божою допомогою
боровчани насадили общини в сусідніх селах, зокрема в Єльно. Як виявилося, там
жив один чоловік, котрий будучи на заробітках в Аргентині, прийняв Ісуса Христа
в своє серце і відтоді твердо стояв у вірі. Коли ж боровчани випадково дізналися,
що там є брат у Христі, то невдовзі організували у цьому ж селі зібрання.
Тутешні люди охоче слухали Боже Слово, навіть на дахи вилазили, щоб почути
Господню істину. За час існування Борівської церкви ЄХБ пресвітерами були:
1928 - 1960 рр. - Аврам
Іванович Шупрудько;
1960 - 1966 рр. - Федір
Іванович Кляпко;
1966 - 1985 рр. - Аврам
Іванович Шупрудько,
1985 - 1997 рр. - Андрій
Савич Єремейчук;
1997 - 2008 рр. -
Володимир Петрович Єремейчук;
Нині, з 2008 року,
пресвітерське служіння виконує Микола Петрович Крук.
Після війни борівська
община була зареєстрована у хатах таких братів: Трохима Боюки, Федора Кляпка,
Шупрудьків Аврама, Кузьми та Олександра.
З 1991 по 1993 рік проводилося будівництво теперішнього Дому молитви.
1993 рік став роком завершення і освячення нового Будинку молитви.